село Свято – Покровське
Історична довідка села Свято - Покровське
Село Свято – Покровське ( Кірове, Селімовка, Шахівка) в кінці ХV1 століття, коли цар Петро Перший в 1696 році йшов на взяття фортеці Азов, завойовані землі він подарував полковнику Селімову. Селімов заснував село та назвав Селімовкою, З 1698 року село неодноразово було зруйноване кримськими татарами. До 1769 року татарські орди спустошували села та хутори Бахмутчини. В 1778 році 7500 десятинами, між річками Суха і Бахмут, цариця Катерина друга нагородила одного з переможців в Російсько-Турецькій війні майора Шахова А.Г. На весні 1781 року поміщик Шахов А.Г. прибув в долину під Крейдяною горою і розпочав будівництво. Для пана збудували двоповерховий будинок, господарські приміщення та для селян хати. Як свідчать документи нове поселення носило назву Селимівка. Засновниками сел були Лугові, Гриненко, Клятченко, Годла, Шевцови, Молодцови, Мартиненки.
В 1861 році пан Шахов напроти свого помістя відновив за власні гроші Покровську церкву, спалену татарами.
Населення по перепису 1808-1817 років складало 1881 душ. Щорічно народжувалось 113-120, помирало 24-64 душі.
Йшов час, змінювалося життя, село розквітало. В 1867 році збудована кам’яний Свято-Покровський храм, пробурена артезіанська свердловина, побудовано млини, цегельний завод, розпочалася розробка залежів крейди, збудована земська школа в 1910 році.
Після революції 1917 року в 1918 році організовується Селимівська сільська рада в яку ввійшло багато навколишніх сел і хуторів таких, як Ямпіль, Хайлівка, Закітне, Крива Лука, Різниківка, хутори Чорногорівка, Дронівка, Дуброва, Волчий, Лугова, Мирний Курган, Ново-Олександрівка, Пазино, Солонці.
Перший голова сільради був Бібик П.І. Після війни 1941-1945 років – Головко Тимофій.
В 1929-1930 роках в селі організовано 5 колгоспів, які в 40-х роках були з’єднані в два колгоспи ім. Горького та «Свобода». В колгоспах були тракто-
ри ХТЗ, ЧТЗ, комбайни «Комунар», одержували врожаї по 30 і більше центнерів з гектара.
Село Селімовка, все більше Шахівка, розквітало, та грянула війна. Більш як
200 жителів пішли на фронт, 133 загинули, 173 нагорджені орденами та меда-
лями. Після війни населення села зменшилось в три рази, багато мешканців
осіло в інших місцях. Повернувшись до рідної домівки з натхненням та радістю приступили до мирної праці. До відродження рідного села.
В 1951 році колгоспи ім.Горького та «Свобода» з’єднують в один колгосп ім. Кірова. Головою колгоспу обирається Знахаренко Лука Степанович, Брагинський Володимир Борисович, який працював білше 10 років до 1973 року,
- Чабанов Віктор Іванович – 1973-1979
- Безкровний Микола Олександрович – 1979-1985
- Мартиненко Всеволод Миколайович – 1985-1989
- Лантух Олександр Васильович – 1989-1992
- Безкровний Микола Олександрович – 1992-1995
- Кірокосян Самвел Шамардович – 1995-1996
- Тищенко Олег Григорович – 1996-2000
В 1950 році село Кірово підпорядковується Різниківській сільській раді. В 1954 році проведено водопровід по селу, в 1956 році село електрифікується.
З 1984 року почалися роботи по газифікації помешкань жителів. Побудова-
но школу в 1981 році, клуб в 1957 році, ферми, механізовані майстерні, біль-
ше 30-ти будинків для жителів села, дорога з твердим покриттям 6 км.
Дякуючи натхненній праці жителів с.Кірове - село розквітало, збільшувалися прибутки господарства і жителів. За трудові успіхи було нагороджено багато колгоспників. Із них:
Орденом «Червоного Прапора»
- Луговий Михайло Сафронович – комбайнер
- Слюсарь Зінаїда Іванівна – доярка
- Брагинський Володимир Борисович – голова колгоспу
Орденом «Знак Пошани»
- Литвиненко Марія Йосипівна – доярка
- Слюсар Йосип Михайлович – бригадир тракторної бригади
- Луговий Володимир Сергійович – тракторист
- Фесенко Іван Тимофійович – робітник тваринництва
Орденом «Трудової Слави 111 ступеню»
- Різник Микола Максимович – тракторист
- Луговий Михайло Сафронович – комбайнер
- В роки війни серед захисників села був начальник штабу батальйону І.Лукьяненко (Савич). Він писав:
За це село, звичайне це село,
Було, не раз ми зводились до бою,
Бо тут, в долині, било джерело,
Немов живою, чистою водою.
Який смачний ми тут варили чай!
Як звабно пахло від похідних кухонь!
Було, у спеку вип’єш повний кухоль,
Чоло обмиєш – і утомі край.
І не страшний тоді наступний бій,
І гнів до ката заливає груди…
Жива вода! Тому й прекрасні люди
У цій зеленій Кіровці малій.
Нині село Свято – Покровське утопає в зелені та травах. Вздовж села простяглися гори крейдяні та пагорби медові, бо там знаходиться заповідник
місцевого значення « Крейдова рослинність біля села Кірове». Понад шість видів рослинності заповідника занесено до Червоної книги.